beta


Визначено переможниць премії видання Віддзеркалення 2020!

Наприкінці минулого року Інститут німецької культури та історії Південно-Східної Європи при Мюнхенському університеті імені Людвига-Максиміліана (нім. Institut für deutsche Kultur und Geschichte Südosteuropas, IKGS) оголосив на 2020 рік конкурс на отримання премії німецького видання «Віддзеркалення» за мініпрозу німецькою, румунською та українською мовами.
Конкурс виявився резонансним і багатоголосим: загалом ми отримали 289 текстів німецькою мовою, 79 румунською та 201 українською.

Вручення премії відбудеться 23 листопада 2020 у рамках Целанівських днів у Чернівцях/Czernowitz/Cernăuți, що їх спільно організовують Meridian Czernowitz та Центр Gedankendach.
Розмір премії становить 1500 євро для кожного з творів. Три визначені фаховими журі найкращі твори будуть перекладені відповідно на дві інші мови й опубліковані у виданні «Spiegelungen» та інших літературних журналах.

Переможниці премії журналу Віддзеркалення для мініпрози 2020

Наталі Бухгольц (Мюнхен)

© Peter-Andreas Hassiepen

Наталі Бухгольц народилася 1977 р. в Ельзасі. Вивчала культурологію і практичну естетику в університетах Гільдесгайма та Марселя. Її дебютний роман „Червоний басейн“ (“Der rote Swimmingpool“) з’явився у травні 2018 у видавництві Hanser Berlin. На початку 2021 має вийти з друку другий роман авторки. З Румунією її пов’язує дитяча мрія, котра з’явилася у неї після прослуховування її першої аудіоп’єси на касеті „Карпатський пес“ („Der Karpatenhund“) й котру вона кілька років тому змогла нарешті втілити у життя. Подорож вела її від Трансильванії через Карпати і Бухарест до дельти Дунаю. Через харчове отруєння ця подорож ледь не стала кошмарним сном – однак, незважаючи на всі несприятливі обставини, вона належить до найбільш інтенсивних та прекрасних спогадів авторки. Наталі Бухгольц живе у Мюнхені.

Glück, vielleicht | Пощастить, можливо. Обґрунтування журі

Васва – так зветься протагоніст у творі Наталі Бухгольц „Glück, vielleicht“ („Пощастить, можливо“). Спрагла і голодна тварина, що блукає безлюдною нічийною місцевістю, можливо, її привабив у цю спекотну пустку який турист або хто викинув просто так. Текст залишає нас у невіданні щодо того, де ж саме знаходиться цей ландшафт, у якому пластикова торбинка імітує подертий прапор: тут згадуються птахи, що гніздяться при Дунаї, корови та мори. Васва, здається, змирився зі своєю долею – бо що іншого залишається йому, зголоднілому звірові? Він „бреде далі, на захід“, шукає на пустирищах, які подекуди містять уламки цивілізації, залишків їжі – певно, він не мисливець; а може, вже просто нема за чим полювати.
Інтенсивне насичення тексту чуттєвими враженнями утворює виразний контраст до літературно мінімалістичного образу світу. Васва дедалі ближче підбирається до порогу цивілізації, автобусної зупинки. Його нюх улювлює запах „пряного вітру“ та „печеного перцю“; здалеку йому здається, що він напав на слід упаковки від піци, однак насправді те сподівання виявляється „малюнком олійних слідів“ на порожньому картоні, ото й усе. Своє бажання поїсти йому вдається вдовольнити хіба що „волосиною застиглого на упаковці сиру“, намарне капає додолу голодна слина. Хитрість рішення, що його вигадує собі страждалець, ще яскравіше демонструє його роль приниженого й упокореного звіра: „Васва прищулює вуха, присідаючи, а відтак кидає з пащі голову плюшевого звіра перед ноги мандрівників. Чоловіки сміються. Голосно. Вони кличуть його, але не називають на ім’я“.
Текст Наталі Бухгольц поєднує радикальність моменту з послідовною тяглістю оповіді – це мінімалістична проза у найкращому сенсі слова! У центрі уваги тут – мить та її чуттєве сприйняття, якими вони постають між об’єктивним світом та суб’єктивною дійсністю протагоніста. Обережність перспективи, образна насиченість та сміливість проекції „Glück, vielleicht“ („Пощастить, можливо“) формують далекий, самотній і загрозливо-скупий поетичний ландшафт, котрий водночас видається дуже близьким і гнітюче знайомим. У програмному розумінні текст не піддається жодному визначенню, й у той же час він містить у собі пропозицію: така собі небезпечна й разом з тим принадна оборудка з обміну – також і з читачем.

Маріана Кодруц (Ясси)

© Cristina Hermeziu

Маріана Кодруц (нар. 1956) вивчала мовознавство та літературознавство в Ясському університеті імені А.Й.Кузи. Живе в Яссах. Опублікувала декілька поетичних збірок, серед них Măceşul din magazia de lemne („Шипшина у повітці для дров“, дебют 1982), Tabieturile nopţii de vară” („Звичаї літньої ночі“, 1989), „Existenţă acută” („Гостре існування“, 1994), „hiatus” („хіатус“, 2015), „pulsul nu poate fi minimalist” („пульс не може бути мінімалістичним“, 2029). Крім цього, у видавництві Polirom вийшли три книги прози, серед них роман„Casa cu storuri galbene” („Будинок з жовтими віконницями“, 1997), публіцистика „Românul imparţial” („Неупереджений румун“2011) та переклад праць Ж. Піаже „Reprezentarea lumii la copil” („Світобачення дитини”, 2005). Книги Маріани Кодруц неодноразово були номіновані на різні премії, деякі з них отримали відзнаки. Її твори також увійшли до антологій, таких як „111 cele mai frumoase poezii de dragoste din literatura română” („Найкращі поезії про кохання румунської літератури“, Бухарест 2017, вид. Маріус Ківу & Раду Ванку), „Gefährliche Serpentinen. Rumänische Lyrik der Gegenwart” („Небезпечні серпантини. Румунська лірика сучасності“, Берлін 1998, вид. Дітер Шлезак), „Compagne di viaggio. Racconti di donne ai tempi del comunismo” („Попутниці. Оповіді жінок у часи комунізму“, Рим, 2011, вид. Раду-Павел Ґео і Дан Лунґу), „Einladung nach Rumänien: Klassische und moderne Erzählungen“ („Запрошення до Румунії: класичні та сучасні оповідання“, Берлін, 2016, вид. Ельза Людер).

Noua zi| Новий день. Обґрунтування журі

Коротка концентрована проза, у якій перед нами постає позірна сільська ідилія. Насправді ж вона – тло  драматичних подій, як колись у минулому, так і сьогодні. У вранішніх сутінках немолода вже господиня обходить худобу і перебирає вервицю своїх дитячих спогадів: дівчинкою вона стала очевидицею того, як заблукала куля, випущена з гвинтівки чи то росіянина, чи румуна,  а чи німця, обірвала життя молодої російської офіцерки на березі річки Пруту на Буковині. Жінка промовляє за неї зворушливу поминальну  молитву. А в цей час господар дому потайки, брутально-жорстоко, ґвалтує власну дочку. Дві глибокі розколини у цьому світі, який у промінні вранішнього сонця, під щебіт ластівок та рев голодної норовливої  худоби, здається цілковито нормальним – й водночас саме все це створює загрозливу атмосферу, неначе тягар задушливого кошмарного сну.

Галина Яценко (Львів)

© Олег Вівчарик

Галина Яценко народилася 1983 р. в Турці Львівської області.  Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2012 році захистила кандидатську дисертацію та здобула науковий ступінь кандидата наук із соціальних комунікацій.  Працює на посаді доцента кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету. Лауреатка багатьох українських та міжнародних літературних конкурсів. Пише казки, поезії та прозу. Галина Яценко – авторка поетичної збірки „Соната любові“ (2015), співавторка збірок „Теплі історії. Він і вона“, „Теплі історії у стилі блюз“, „Теплі історії в конвертах“.Опублікувала 60 наукових праць. Співавторка посібників „Публіцистика Івана Франка“ та “Голодомор 1932–1933 років в Україні“.  За свою науково-педагогічну діяльність неодноразово була відзначена університетом та Львівською обласною адміністрацією.

Вхопися, мій Хлопчику! Обґрунтування журі

Тлом тексту „Вхопися, мій хлопчику!“ виступає трагедія Голокосту, яку тут символізують життя й поезія Пауля Целана. В густому інтертекстуальному плетиві, надзвичайно щільно, у тексті з’являються важливі реалії біографії Целана (Чернівці, Україна, Париж, Сена, міст Мірабо). Окремі образи натякають на вірші німецько-єврейського лірика („Фуга смерті“, „Потойбіч“, „Осокоре“, „Тодтнаумберґ“, „Примус світла“). Хоча вони експліцитно й не називаються, проте майстерно вплітаються у наратив цієї мініпрози. Целанівські мотиви водночас сплавлені з елементами української глибинної психології, що викликає у читача симбіотичний ефект поєднання українських народних традицій із ознаками єврейської ідентичності. Як сама форма оповіді, так і образна палітра тут вельми оригінальні.

Віддзеркалення

Bидання «Віддзеркалення – часопис німецької культури та історії Південно-Східної Європи» публікує наукові, есеїстичні та літературні тексти, присвячені Дунайсько-Карпатському регіону та його взаємозв’язку з центральноєвропейським простором загалом і німецькомовним зокрема. При цьому йдеться про історичний, мовний та культурний виміри. Значна частина публікацій присвячена темам міграції, суспільних змін та їх наслідків, зміні кордонів та часовим зсувам, питанням (мовної) ідентичності, приналежності, біографічним зламам.